Росой спустилось небо звёздное
На белых лилий лепестки.
Безплотная рука претрепетна,
Архангел послан возвестить:
Ей за смирение отверстые
Бог преклоняет Небеса!
О, обещанье Ною – радуга,
О, Гедеонова роса!
О, Купина Неопалимая
Рожденьем в плоти Божества!
Стена для грешных нерушимая!
О, Лествица на Небеса!
О, всех языков упование, Царица Высшая Небес!
От смерти праотцев возстание!
Твой Сын, Пречистая, Воскрес! –
Всё тот же Ангел возвестил.
Светися, Новый Град Небесный!
И гробный камень отвалил
Он, Камень Жизни, чтоб воскресли
Все, сущие во узах смерти…
От радости не помяни
Горчайших стрел, пронзивших сердце!
Се, Сыном Девы спасены!
Варвара Скобарка,
Псков, Россия
Сума легка... Ума - слегка... Сердце... И рука!
Варвара Скобарка - не совсем псевдоним))) Если бы в те годы, когда я родилась, был обычай называть по святцам, была бы Варварой. Впрочем, и имя в честь актрисы Ларисы Голубкиной тоже неплохое))) О нём даже есть у меня поэма "Крылатое имя"
А скобарка я и по месту рождения (Псков), и по духу. Горжусь памятью своих предков,стараюсь подражать им в вере и в добрых делах. Святая княгиня Ольга из наших мест родом, и о ней, о её жизненном пути я осмелилась порассуждать в поэме "Весло и прясло".
Эти и другие произведения я помещаю в своём блоге(ссылка дана) и на сервере стихи.ру http://www.stihi.ru/avtor/varvaraskobarka/
Прочитано 4644 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
